Лайно художника

"Лайно художника"- це назва однієї з робот Іллі Чичкана, а не те, що хтось собі подумав. Але якщо подумати ще глибше, то це досить влучно відображає творчий підхід пана Чичкана, як до вибору тем для творчості, так і  до самопрезентації та кількості своїх появ на світських заходах. Жувальна гумка теж міцно прилипає до взуття і з'являється з вами усюди, де ви хочете ії та не хочете бачити.

Цитую комент юзера Кузьми, що мені сподобався: "... он обладает острым чутьем на пошлятину и кроме того обаятельный прощелыга (такой же, как и ценители его "искусства")..." (під статтею про участь Чичкана у цьогорічній Венеціанській біенале).

Щож, у кожного часу свої митці. У нашого – Джеф Кунс та Чичикан, люди-зелені мухи, що сидять на гніючому трупі суспільства, збирають самі непривабливі хворобливі болячки та миттєво їх продають тому ж самому гниючому тілу. З одного боку – це більш стьоб, ніж мистецтво, і треба було б добре посміятися. Ги-ги-ги. А з іншого якось не добре, коли Ван Гог продав тільки одну картину за все життя, а розфарбований бюст Майкла Джексона з мавпою був проданий за шалені гроші. Я не дарма порівнюю Чичкана та Кунса, бо вони – два професійних самопіарщика, талановиті, на мою, думку, саме у піарї, ніж у мистецтві.

Можу спробувати пояснити часті-густі появи пана Іллі на світських заходах його творчим пошуком нових тем та героів для своії картин, а не знаком американського долляра в очах.

Мені подобається, коли мистецтво закликає до чогось, висвітлює хвороби суспільства, щоб зробити його ліпшим, або змусити людей замислитися над якоюсь проблемою. Але в цих двох художників єдиною проблемою став "бомонд": мавпи від "вищого світу", проститутки, поп-культура.

Дещо з цитат (тверезість деяких висловів не підлягає сумніву):

про дітей: "Они сформировались умными, нормальными детьми. И вроде бы запретов особенных у них не было. Они даже видали порнуху, которую я с первой женой снял, и очень хохотали по этому поводу. Вреда их психики это не нанесло."

"- А почему у тебя нет такой арт-фабрички? – Как-то 10 лет назад столкнулся с этим... Знаешь, почему я люблю ездить на метро и фуникулере, а на такси нет? Мне не нравится общаться по принуждению..."

"Я не моралист. В искусстве если ты снимаешь больных СПИДОМ, ты же не глумишься над этим.... Если какой-то придурок думает, что он покажет героинщика, который колется, и за счет скандализма сможет стать современным художником, это отвратительно, потому что за этим ничего нет. Мне кажется, моральных рамок не существует, все зависит от того, какую ты в это вкладываешь идеологию, а там, можно и в говне купаться, если это обосновано...."

Звісно, і оммаж Чичкана автору оригінальної ідеі.

"Как спастись на утро после угарной party: Церковь, молитва и церковь. "

Наприкінці хочу залишити простір для власних міркувань про чи то епатажного художника, що бачить хвороби суспільства, чи то про нездару, який вмїє спритно саморекламуватись.

(Нижче – мій триб'ют Іллі Чичкану. Довелося мені назбирати трохи фото в інтернеті для цього панно.)

Група вКонтакті та офіційний сайт .